Хоть раз в жизни

http://www.kinopoisk.ru/film/596208/

Seamus

Собака блюзяка

А взагалі весь альбом чудовий

ПРОДАВЕЦ СЛУЧАЙНЫХ ЧИСЕЛ

Шум — это когда ты не чувствуешь мелодии, потому что она такая сложная, что не может уместиться в твоей голове. Может быть, чтобы услышать эту музыку, нужно быть размером со Вселенную. Просто представь, что тебе показали три числа, допустим 73, 144 и 59. И тебе никак не дано узнать — это три совсем случайных числа или крошечный кусок какой-то математической функции. Или список цен на комплект дизайнерской одежды: ботинки, штаны, куртка. И в итоге выясняется, тебе просто показали твое собственное давление и пульс. И значит, эти числа вовсе не случайные, а зависят от возраста, погоды, от количества приседаний в фитнесс-клубе или от курса твоих акций, который ты узнал секунду назад. Понимаешь? Мы слышим так мало нот, что просто не можем понять, из какой они симфонии. Но когда ты начинаешь работать с миллиардами, триллионами, квантиллионами случайных чисел, полученных от самых разных, вроде бы случайных шумов — ты начинаешь понимать, что где-то за кулисами есть Дирижер, или Композитор, или что-то типа того. Понимаешь? И это даже не про религию. Это — вообще. Просто выясняется, что у любых шумов все равно общие гармоники — что на Земле, что под землей, что в космосе. Ты думал, это был случайный порыв ветра и скрип дуба — а это вполне закономерное движение воздуха, которым дирижируют облака и приливы, а ими дирижируют вспышки на Солнце, а те подчиняются галактическим гравитационным ударам, и всё это — одна бесконечная, сложнейшая, но безумно гармоничная песня, которая звучит от Большого взрыва до наших дней...
(c) Леонид Каганов "ПРОДАВЕЦ СЛУЧАЙНЫХ ЧИСЕЛ" http://lleo.me/arhive/2014/prodavec.htm

Дежавю? Нет, ремикс

Не бойся быть похожим, возьми что-то хорошо забытое и сделай лучше. Именно так и происходят все новые окрытия

Как говорил Деня Романюк "Как много раз было сказано что все уже много раз было сказано" ... ну или что-то вроде этого

Фильм в четырех частях
http://everythingisaremix.info/watch-the-series/

Звучит как ...
http://soundsjustlike.com/
 

Rio de Janeiro 2013 August

День 0. "идти, ехать а потом лететь"

Що я знаю про Бразилію? Кава, футбол, рабиня Ізаура, Айртон Сена, карнавал в Ріо, самба, капаейро, дівчата ... стоп, яж лечу з дружиною. Читаю вікі, виявляється там живе пів мільйона вихідців з України, качаю кіношку про ЧеГевару - він не Бразилець, але десь там поруч, качаю словник португальської на смартфон, беру бутилочку медової з перцем - ну все, я готовий підтримувати світські розмови :) Трішки стрімає рівень злочинності та екзотичні хвороби ...

Літаки ... тут особливо нема що розказати, особливих пригод не було. В Франкфурті довелося чекати 8 годин. В аеропорту є шаровий вайфай але всього на 30хв, далі за гроші. Переліт з Франкфурта в Ріо триває 11,5 годин. Годують смачно і в добавці пива не відмовляють.

День 1. Пятниця. Прибуття, офіс, знайомства, пиво

Проживати в Ріо вирішили в квартирі. По-перших це вдвічі дешевше ніж готельний номер економ класу на термін в 13 днів. По-других хотілося відчути себе клієнтом нашого чудового проекту homeaway.com і пройти ті всі етапи які проходять наші клієнти. По-третіх квартира має свої переваги - інтернет включено в ціну, кухня де можна готувати сніданки самому таким чином заощаджуючи кілька реалів (Brazilian Real). Поки чекали господиню вирішили не гаяти часу і одразу поволочили свої чемодани на знаменитий пляж Копакабана. Пляж вражає, дуже гарно і не звично. Відкрив ноутбук, знайшов шаровий вайфай, повідомили родичів та друзів з успішним приземленням. І тут на клавіатуру прямо "з неба" впала гарна велика жовта квітка, дякую Бразилія, я теж радий з тобою познайомитись. Виявилось ми сиділи під деревом гібіскуса який в цей час осипає квіти.

При зустрічі з хозяйкою вона одразу кинулась нас цілувати. ну я символічно чмакнув її разок в щічку. Вона образилась - тільки раз? На це моя дружина розцілувала її по-буковинськи тричі на що вона сказала - Ого аж тричі.

Квартирку ми обрали скромну зате в хорошому місці - 600 метрів до знаменитого пляжу Копакабана і 100 метрів до метро.

З цікавого в квартирі три речі - дивне високе "вікно" над умивальником яке виходить у двір і схоже ніколи ніяк не зачиняється, отоплення в квартирі просто відсутнє, сушка для білизни яка підвішена до стелі і спускається вниз мотузками. Розетки в квартирі нового зразка яким я не можу скористатись, це новий бразильський стандарт який ніде більше в світі не використовується. З вулиці доноситься смачний аромат їжі. Перекусили ми в найближчому місці де гарно пахло, проте там з усього персоналу ніхто навіть не вміє по англійськи до п'яти порахувати.

 

До офісу добиралися на метро, на щастя воно тут не складне - всього дві лініїї половина станцій на яких спільна.

Офіс на 18-му поверсі - мило, в стилі Хомевея. Один великий оупенспейс де і маркетинг і сейлзи і кастомер супорт - 15 дівчат які цілий день голосно галакають - то з клієнтами по телефону то між собою. Працівники кажуть що це дуже важливо що всі чують про що говорить кастомер супорт - це наче перша лінія вогню. Працювати було важко, після обіду хилило на сон. Обідали в ресторані де клієнти самі набирають всього що хотять і розраховуються за сумарну вагу. Це зручно для таких туристів як ми які не орієнтуються в португаломовних меню. Просто, смачно і вигідно.

Ввечері Джуліано і його дружина Romy (вимовляється як Хомі) повели нас по місцевим барам. Перше місце було для нас дуже дивним якби було на Україні. Всередині столиків 5 всього і довга барна стойка а всі гості закладу просто п`ють своє пиво на тротуарі біля входу і бармени снують між ними доносячи ще пива. Потім ми змінили місце але ситуація була така сама за вийнятком в цьому барі ми розмістилися прямо на пивних бочках на тротуарі і там була їжа. Пиво смачне, слабоалкогольне і дуже холодне. В кожному барі є цікава опція авто-поновлення пива, бармен слідкує за повнотою ваших келихів, постійно підливає пива і ставить хрестики на листочку який лежить у вас на столі, таким чином ви можете контролювати степінь спяніння і фінансові можливості. Cerveja de Brazil.

День 2. Суботко. Пляж, ...

Ранок почався з фруктів, так як після вчорашнього вечора потрібно було оздоровити організми. Забігайлівки з фруктами тут на кожному кроці і фреши дуже дешеві. Тільки тяжко пояснити що саме ти хочеш, але пальці рятують. На пляжі очевидно - зима, люди грають в футбол і купаються в хвилях океану. Кокоси на пальмах. Цілий день наспівував пісеньку "Чунга-чанга, весело живет, Чунга-чанга лето круглый год" ..  "Наше счастье постоянно ешь кокосы, жуй бананы..." В обід ми пройшли 4-х кілометровий пляж туди і назад розглядаючи все навколо. Пляж в Ріо - це постійний рух - футбол, волейбол в пісочку, танці в барах, велосипедна доріжка повна всякого роду екстрималів. З гори за цим всім споглядає статуя Христа Спасителя. Нагулявши апетит ми присіли в одному з відкритих барчиків де грав живий музикант. Тепер я знаю звідки беруть натхнення гурт Пятниця і що пісня Готель Каліфорнія гарно звучить в реггі стилі. Бар співав. Я купив у маестро диск його пісень. Бар практично на пляжі і ми опинилися ще й в центрі футбольної гри. Я не фанат футболу, але навіть мене ця гра не залишила байдужим, які падіння, які передачі. Мячі час від часу летіли в сторону бару і ударялися то в зонтик над головами відвідувачів то в лиця тих самих відвідувачів що їх дико тішило. Креветки в клярі ... мммм... ном ном ном.

А зараз ми прямуємо в гості до Джуліано і Хомі які запросили нас до себе додому на дигустацію нашої медової з перцем горілки.

 

День 3. Неділя, сплячка

Кілька слів про наших нових друзів. Джуліано - Продакт Маркетінг Менеджер Бразильського homeaway.com. Його дружина веб девелопер в декретній відпустці. Кватрира в них не з бідних. Мешкають на останньому поверсі десятиповерхівки і захопили собі дах облаштувавши там дуже зручний пентхауз. Джужина розводить на ньому квіти, бігає дитина, є все що треба для посиденьок з друзями. Ми гарно проводили час спілкуючись трьома мовами, алкоголь розмиває мовний барєр :) Джуліано лінгвіст і він з задоволенням почав вивчати українську мову і знаходити аналоги в португальській. Потім пішов невелики дощ і ми розклали вуличну парасолю. Кажуть що цього року зима незвичайно холодна - до 18 градусів цельсію. На вулицях половина людей в шортах, інша половина в зимових куртках і шапках які вони можуть одягнути лише один місяць в рооці. А що визначає зиму - короткий світловий день, о 17:30 вже вечоріє, деякі дерева жовтіють і скидають листя. Весь день було хмарно і дощило, тож всі наші плани було зруйновано, можна сказати ми проспали день.

День 4-5-6-7. The Mission

На небі ні хмаринки. Але треба працювати. Жара за вікном, і робота кипить. Нічого не бачив, не зробив жодної нової фотки. Працювати все тяжче, нестримно хочу на пляж до дружини. Ми все успішно зарелізали, порезолвали і закомьюнікейтили (ну ось, якщо про роботу то цим суржиком :)). Секрет успіху - кропітлива попередня підготовка, так-що на місці залишилося зробити лише формальні речі і сподіватись що нічого не зламається. Але основна ціль поїздки - надати місцевому філіалу підтримку під час запуску нового продукту а для нас - побувати на передовій і побачити на власні очі як бізнес працює. З одного боку я радий що девелопери інкапсульовані від усього цього - клієнтів, продажу, маркетингу, скажімо від бізнес частини бізнесу, інакше ми би не могли зконцентруватись на розробці. А з другого боку - ось де кипить справжня робота і всі проблеми і цінності нашого продукту є очевидними.

День 8, Пятниця. Mission Complete Party

Після робочого дня Джіу запросив нас в "особливе" місце. Від попередніх воно не відрізнялось - фуршетний столик прямо на тротуарі. Проте в цьому місці вибір пива був значно кращий. Скуштували смачне пиво місцевих пивоварень. Багато пива.

День 9. Субота. Relax

Починаючи з цього дня офіційно я вже у відпустці.

На вихідні вулиці міста перетворюються на торгові площі. Хто що має тим і торгує - від фруктів і сувенірів до одягу і жіночих торбин. Монтуються міні-прилавки прямо на тротуарах, в парку, на пляжі. Цього дня ми просто загоряли на пляжі і багато гуляли. Вирішили піти туди куди нам рекомендували не ходити - на фавели. Це місцеві бідні райони часто самозабудовані в національному парку. В цій частині інфраструктура міста погано розвинена, будівлі будувалися хаотично і надбудовувалися над тим що вже було. Для фавел характерний низький рівень освіти і висока злочинність. Хоча бразильский уряд каже що за останні кілька років вони здійснили ряд заходів по покращеню ситуації в фавелах. Ну, принаймні їх не знищують, так як розуміють що для цих людей це єдине житло і альтернатив нема.

 

Автомобілі. Половина трафіка - таксі. Дуже мало пафосних авто. Не памятаю жодного мерса-бехи-ауді, ніяких бентлі-лексусів, не те що ферарі-ламборджині. Дуже багато європейських седанів економ класу - рено, фіат, шевроле. Рідше - Вольксваген, КІА. Дивно, але тут збереглося чимало культових авто як-то VW Beatle (Fusca) та VW Type 2 (hippy van)  

День 10. Неділя, Fly like a bird

Погода чудова - сонечко, штиль. Ми вирішили саме сьогодні здійснити давню заповітну мрію - політати на дельтаплані. Узнати інформацію по телефону було не просто - не тому боці з нами спілкувався мужчина з вері бед інгліш і найскладніше було зрозуміти місце зустрічі - власна назва вулиці, готелю на португальській ... зрештою ми дістались місця де організовуються польоти. Висока скеля, приземлення на пляж. Підписали страховку, пройшли інструктаж. Страшно? Так, трішки але саме тому ми це й робимо. Ну далі слова закінчуються - це було чудово, мало, але чудово. Ну і було-б ще краще без мужика збоку.

 

Відео

Ввечері вияснилось що моя карточка відмовляється видавати гроші. Дивно, адже я розраховувався нею сотню разів. І так як весь кеш ми витратили на польоти довелося позичати гроші в Джуліано.

День 11. Понеділок. Цукрова голова. Крадіжка

Моросить дощик, небо затягнуло хмарами. Успішно зняли готівку з карточки з запасом. Мабуть вчора спрацював якийсь тижневий ліміт а сьогодні вже розблокувався.

Йти на пляж не хотілося, натомість вирішили відвідати визначне місце - фунікульор на Цукрову голову. Гугл мапс підказав з маршутом автобуса. І тут ... тадада ... вже при виході з автобуса .. тадада .. в мене витягують з кишені гаманець. Зпрацьовано було дуже швидко і професійно. Очевидно працювала група. Дружина вийшла з автобуса а прямо переді мною на сходинках один мужик почав трястись як хворий і заблокував прохід тримаючись за протилежні перила обома руками. Я намагався його обійти і раптово виникла давка якої не було раніше, двері при цьому відкриті. Хтось хлопає того мужика по плечу, він розблоковує прохід, я вискакую з автобуса і розумію що гаманця нема і люди виходять з автобуса потоками в різні сторони. Я в паніці почав бігати від одного підозрілого до іншого, вони вивертали кармани .. ну і посміювались так як знали що це все марно. Журбинка, втрачено немалу сумму грошей, водійські права, зарплатну картку і пропуск в Серв. Люди які це бачили допомогли знайти поліцейський патруль і пояснили їм ситуацію. Виявилось що в Ріо є спеціальний відділ для роботи з туристами. Там полісмени спілкуються англійською і ми пройшли стандартну процедуру безпідставної надії. Патрульні полісмени були досить позитивними, намагалися розрядити обстановку жартами, співами пісень і взагалі просили не відгукуватись про Ріо з поганої сторони, мовляв це могло статись і з місцевим жителем і це могло статись і в Україні. Місцеві дуже хвилюються з приводу репутації країни як кримінальної мекки адже скоро там проводитиметься олімпіада 2016.

Ми намагались ставитись до ситуації філософськи, проте настрій було зіпсовано, ще й цей дощ. На фото останні гроші які в нас залишились на той момент.

 

 

 

День 12. Вівторок. Ботанічний сад, зоопарк

Погода похмура, але не сидіти ж нам в квартирі. Вперед, до нових пригод. Грошовий баланс було відновлено завдяки друзям, нащастя в гаманці була не остання наша банківська картка. Вирішили автобусом більше не їздити. Взяли таксі і відправились підтверджувати статус Бразилії як країни "где много много диких обезьян". Спочатку нас вразив тропічний ботанічний сад. Було враження ніби нас зменьшили в розмірі як Алісу і ми блукаємо посеред неймовірної величини вазонків. Те що в нас росте в горщиках і ледь досягає пів метра тут може вимахати як двоповерховий будинок. Я вже мовчу про 30-ти метрові пальми і бамбук. Коли ми їхали в Зоопарк я й забув як я їх не люблю. Споглядання тварин в неволі не приносить мені багато радості, особливо це стосується всіх швидких тварин - котячих, вовків. А змій і крокодилів меньш шкода. Попугаї кумедні, всіх розмірів і кольорів. Мавпів - на будь-який смак :) Думаю якби гаманець вкрала мавпа а не злодій в автобусі - було-б не так прикро.

День 13. Середа. Останній день.

Сувеніри, кава, кашаса - все пакується в чемодани. Остання прогулянка, монетки в океан. Але часу ще багато, можна встигнути до статуї Хреста-Спасителя. Сказано - зроблено. Це місце популярне серед туристів, їх там було багато. З оглядової площадки біля пядесталу Христа відкривається неймовірна панорама цього прекрасного міста Ріо-де-Жанейро. А ще там багато диких мавп які виклянчують в туристів харчі. А тепер можна сказати Чао Ріо.

Ще:

• Дівчата гарні є, але на Україні більше.
• На вулицях майже не бачив товстих людей, як доприкладу можна побачити в США.
• Якби не було так дорого жити тут можна було-б дотягнути до фестивалю Rock-in-Rio одного з найкрутіших рок фестів планети який починається в середині вересня
• Українців/росіян ми там не зустрічали, але всі знають державу Україну в основному через футбольні досягнення. 
• Директор Бразильської філії HomeaAway Nicholas Spitzman сказав що його батьки вихідці з України, місто Львів.
• Всі фото ТУТ

Всім obrigado за увагу